| Головна » Статті » Краєзнавчі розвідки |
Народознавча розвідка національно-патріотичної тематики «Слава України»
Роль митця-краянина Степана Яновича у становленні театру в Галичині
Козак Ольга Богданівна, вчитель української мови та літератури
Тернопіль – 2014
АНОТАЦІЯ Народознавче дослідження проведено про життя та творчість українського актора, співака-тенора, режисера, який народився на Бережанщині Тернопільської області у селі Куропатники, Степана Яно́вича (Курбаса). Мета роботи - висвітлити життя і творчість краянина, збагнути творчу та особисту трагедії митця, розкрити значення талановитого театрала для становлення і розвитку театру в Галичині, зберегти пам’ять про самобутнього талановитого земляка. Постать Степана Яновича заслуговує неабиякої нашої уваги не лише як зацікавлених визначними людьми рідного краю. Вона в першу чергу вабить до пізнання людей, які прагнуть змін у нашому суспільстві, змін у помислах, у світогляді, бажанні цінувати те сокровенне, що подароване нам предками, зокрема самобутній український театр, нашу культуру та національну гордість. Світ захоплень школярів бажає мати різноманітніший та змістовніший перелік, бажає відродити цікавість до театру, до культури, до неординарних її постатей. Творчість Степана Яновича-Курбаса вносить у розвиток національного театру Галичини на межі IX-XX століть нове світло, дає нам підстави впевнитись, що наш театр у той час розвивася стрімко, професійно, неповторно саме завдяки таким митцям, як Степан Янович. Театр у всі часи був для культурних народів великою цінністю, яка мала незвичайне моральне, культурне і громадське значення. Ввжаємо, розвиваючи учнівський інтерес до цікавих театральних постатей, можна подолати учнівське «не ходжу до театру, бо не цікаво». Звідси – знання творчості актора є актуальним не тільки для тернополян, а й для багатьох українців, що прагнуть поступу в нашому суспільстві та формуванні мислення молодих людей.
ЗМІСТ
1. Вступ. Родовід Степана Курбаса.
«Був він на сцені дуже природнім, володів дивовижним даром перевтілення» Ганна Юрчакова
Стрімко спливає час… У пам’яті навіки залишаються світлі спогади про колиску майбутнього кожної людини – малу батьківщину. Рідний серцю куточок на Бережанщині, село Куропатники. Тут майоріли козацькі коругви, відпочивали після запеклих боїв біля тихого плеса Ценівки січові стрільці. Тут витає легенда про цілющість води із місцевої кринички, народилися прекрасні поезії та мелодії. Так і спадає на думку пісня Романа Купчинського, написана у цьому краї: «Човен хитається серед води, плеще о хвилю весло, в місячнім сяйві біліють сади, здалеку видно село…» Село, яке стало колискою для родини театралів Курбасів, значення яких у розвитку театру в Галичині є величним без жодних перебільшень. Степа́н Пили́пович Курбас народився 28 жовтня 1862 року в мальовничому селі Куропатники, що розкинулося поміж розкішних краєвидів над річкою Ценівкою (додаток № 1). Сьогодні це Бережанський район Тернопільської області. Сценічний псевдонім актора Степан Яно́вич. Він батького славетного режисера Леся Курбаса (додаток №2), чоловік актриси Ванди Яновичевої (додаток №3). Родина Курбасів походила з Литви. Степанів дід Ян Курбас прийшов до Галичини в 1820-х роках і був управителем панського маєтку на Бережанщині. 1836 року в нього народився єдиний син Пилип (Степанів батько), який вивчився на священика. Спочатку був парохом у Куропатниках. Восени 1877 року він отримав нову парафію і до кінця життя служив Богові у Старому Скалаті (сьогодні село Підволочиського району Тернопільської області). Помер Пилип Курбас 1914 року. Крім Степана, Пилип Курбас мав ще трьох синів. Найстарший із них — Микола — став священиком, жив у містечку Городок, потім у прикарпатських селах Велдіж ( Шевченкове Долинського району Івано-Франківської області) та Ілемня ( Рожнятівського району тієї ж області). Зіновій був на два роки молодшим від Степана (народився 1864 року), помер 18-річним у Старому Скалаті. Наймолодший Роман народився 1883 року, працював адвокатом у Стрию, Рожнятові. Мати Степана Курбаса — Осипа Григорівна Алескевич — прищепила синові любов до живопису та музики. Юний Степан багато читав, захоплювався грою на роялі. Навчаючись у Бережанській гімназії, брав активну участь у концертах, вечорах, студентському драматичному гуртку, співав у хорі, виконував сольні номери. Відзначався приємним тенором.
2. У театрі «Руської бесіди». «Головною силою української сцени є Янович. Янович - для українськоїсцени в Галичині дуже корисна сила…»
1884 рік став вирішальним у житті актора. Він, наперекір усім заборонам, залишив сьомий, останній, клас гімназії і став актором театру «Руська бесіда». У цей час артистів пересувних театрів іронічно називали «бродячі комедіанти». Звістка про те, що Степан — «бродячий комедіант», вкрай розгнівила його батька Пилипа, який врешті відцурався сина. Але навіть це не зупинило Степана, який твердо вирішив присвятити себе служінню рідній культурі, хоч усвідомлював, якою важкою буде служба у галицької Мельпомени. У січні 1885 року в трупу театру «Руська бесіда» прийняли 17-річну Ванду Тейхман із Чернівців, яка теж усупереч волі батьків вирішила присвятити себе драматичному мистецтву. Їх об’єднала не лише творчість, а й запальні, бунтівні натури і, звичайно, палке кохання. 1886 року Ванда та Степан обвінчалися без батьківського благословіння. Сценічні успіхи Степана примножувалися майже щоденно, особливо у лірико-героїчних ролях. Час приносив вагомі удачі — добре зіграні основні ролі у п'єсах Івана Тобілевича, Івана Франка, Панаса Мирного, Марка Кропивницького, Михайла Старицького тощо. Він успішно співав в операх «Вечорниці», «Наталка Полтавка», «Утоплена», «Циганський барон». Степан Янович у рік народження сина Леся Курбаса (додаток №4) мав у своєму репертуарі 20 ролей, з них — 10 партій у музичних виставах. Брав участь майже у кожній п'єсі, за короткий час став сформованим актором. 1890 року «Руська бесіда» запропонувала Яновичу стати режисером, узятися за постановку спектаклів. Степан Пилипович розумів, що йому бракує професійної освіти чи хоча би практики під керівництвом солідного майстра театральної справи. Він добився від керівництва «Руської бесіди» так званої «субсидії» та 1891 року поїхав на піврічне стажування в Наддніпрянську Україну. Там приглядався до роботи Марка Кропивницького, інших режисерів. У Галичину Янович повернувся пристрасним послідовником реалістичних традицій М.Кропивницького. Перші режисерські роботи Яновича не мали успіху, за що його справедливо докоряла театральна критика. 1891 року у відкритому листі до громадськості Степан Пилипович пояснив причини своїх творчих невдач у постановці окремих спектаклів. Він вбачав їх у складних матеріальних умовах, в яких змушений був працювати український театр, позбавлений частини дотації. Крім того, трупу покинуло кілька провідних акторів і музикантів. Пізніше до Яновича прийшов успіх, він показав себе як талановитий і культурний режисер. 1893 року Степан Янович перейшов із чергового режисера на посаду головного режисера «Бесіди». Був дуже вимогливим до себе та інших майстрів. 1893 року Іван Франко у статті «Руський театр» писав про дев'ятирічний творчий шлях Яновича: «Головною силою української сцени є Янович… Янович — це для української сцени на Галичині дуже корисна сила…» 16 листопада 1893 року Степан Янович став першим виконавцем ролі Михайла Гурмана в п'єсі Івана Франка«Украдене щастя». Головні ролі:
В оперному репертуарі виконував тенорові партії:
Режисура вистав:
Акторська сім'я Яновичів жила дуже бідно, не вилазила з боргів. Її щоденне змагання з труднощами періоду соціального й національного гніту в Галичині було великим героїзмом і патріотичною самопожертвою заради рідної сцени. Крім того, сім'я пережила чимало трагедій — померли в дитинстві два сини, а потім сімнадцятирічна донька. Нервове перенапруження, важкі переживання і фізична втома швидко дали про себе знати. 1896 року під час гастролей у Тернополі Степан Янович тяжко захворів. Хвороба прогресувала, виснажувала, дедалі більше ламала його.
3. Останні театральні роки.
«…Не можу без рідної сцени, без рідної мови, хочу повернутися додому» Степан Курбас 1897 року Степана Яновича та актора Поліщука призначили директорами театру «Руської бесіди». Між новою дирекцією та старим бюрократичним керівництвом «Руської бесіди» виник конфлікт. Янович і Поліщук із групою однодумців вийшли із трупи. У січні 1898 року Степан Янович, актор і режисер Кость Підвисоцький заснували власну трупу, яка невдовзі розпалася. Мрія Яновича створити новий театр не збулася. Постійні злидні, моральний гніт призвели до того, що в розквіті творчих сил актор важко захворів. Дружина переконує, що йому потрібний відпочинок. Яновичі покидають сцену, їдуть до Степанових батьків до Старого Скалата Підволочиського району. Хома Водяний, товариш Леся Курбаса, згадував:
У домі батька Степан Пилипович не знаходить спокою. Навесні 1898 року, залишивши дітей у Старому Скалаті, Степан Янович із дружиною та акторами К. Підвисоцьким і С. Підвисоцьким їде до Кам'янця-Подільського. Там він працює у Літньому театрі, що розташовувався в Старому місті на Старому бульварі. У серпні 1898 року Степан Пилипович із Кам'янця-Подільського написав листа в «Руську бесіду» з проханням знову взяти його в трупу:
Проте керівництво «Руської бесіди» не хотіло чути навіть імені Яновича. Виснажений і хворий Янович у червні 1899 року добирається з Кам'янця-Подільського до містечка Товсте біля Заліщиків, де тоді гастролювали львів'яни. Тут він зустрівся з членом управи театру Миколою Заячківським. Той вислухав сповідь Яновича, пообіцяв поклопотати за нього перед керівництвом «Руської бесіди». Заячківський також порадив Степанові Пилиповичу спочатку підлікуватися, дав йому на це гроші. Янович їде лікуватися до Львова, лягає там у лікарню. Наприкінці 1899 року він переїжджає до Перемишля, де перебивається випадковими заробітками. Коли його здоров'я покращилося, він написав Миколі Заячківському листа, в якому знову розповідав про своє трагічне життя та тугу за театром. У листі він просив прийняти його в трупу умовно та перевірити його вміння та фізичний стан на ролі Михайла Гурмана в «Украденому щасті». Час збігав. Листування тривало. Наприкінці 1900 року, коли директором театру був лікар Іван Гриневецький, Яновичі повернулися в трупу. Але участь Яновичів у роботі театру виявилася епізодичною. Хвороба прогресувала, фізично виснажувала Степана Яновича, тому він змушений був назавжди попрощатися з думкою про повернення на сцену. Актриса Ганна Юрчакова згадувала, як восени 1900 року в театрі заговорили про те, що на сцену повертається талановитий актор Степан Янович з дружиною. У її пам'яті зберігся його останній виступ на сцені театру у Львові. Лебединою піснею Степана Яновича стала роль Івана в «Чорноморцях» Михайла Старицького. Ганна Юрчакова писала: «Я, зовсім ще юна тоді актриса, приглядалася, як веде роль цей актор, про якого в театрі так гарно говорили. Пригадую, Янович був нижчий зростом, ніж його син Лесь. Був він на сцені дуже природнім, володів дивовижним даром перевтілення». 10 вересня 1908 року Степан Янович помер у Старому Скалаті. Поховали його на цвинтарі біля церкви (додаток №5). 4. Пам’ять. Зацвітає під вікном духмяна липа, а ще швидше в’яне… Але є щось невмируще і вічне, як Всесвіт. Це величне «щось» народжується із сірого попелу буденщини, потім трепетно входить у людську душу, вабить її та кличе у свій незвіданий світ. Як важко збагнути душу митця, відкрити її таємничий світ для себе! Як легко поранити її і обітнути їй крила! Степан Курбас був генієм свого часу, який творив театр у Галичині. Очевидно, що міг зробити для його розвитку ще більше, проте вразлива душа митця важко переносила буденні негаразди та непорозуміння, тай доля батьківська випала йому надто трагічна. Це вкоротило йому вік… На жаль, хвороба рано обірвала його життя. Продовжувачем справи батька став син Степана Пилиповича - видатний діяч української культури Лесь Курбас. Пам’ять про Степана Курбаса живе і сьогодні у серцях односельців-краян, вшановує пам’ять про нього і вся свідома українська громадськість. Будинок, в якому останні роки жив Степан Янович, добре зберігся до наших днів. На ньому встановлено дві меморіальні дошки: на честь Степана Пилиповича та його сина Леся Курбаса. Тут 19 лютого 1987 року, напередодні 100-річчя від дня народження Леся Курбаса, за ухвалою ЮНЕСКО відкрито його музей-садибу (додаток №6). Саме цей будинок належав батькові Степана Курбаса Пилипові Івановичу Курбасу - настоятелю місцевої церкви. Музей-садиба - це скромний одноповерховий будинок, прикрашений меморіальними дошками на честь Леся Курбаса та його батька Степана Курбаса. Це хата з п’яти кімнат, в яких зібрані унікальні документи, періодика, театральні афіші і світлини початку ХХ століття, предмети тієї епохи, книги з бібліотеки Курбасів. Саме в цьому музеї представлено широке уявлення про зародження, становлення і розквіт українського театру. Увійшовши в першу кімнату музею, ви перенесетесь у далекі роки кінця IX початку XX століть. Тут є книги з особистої бібліотеки, фото родини Курбасів, експонати, що висвітлюють діяльність театру товариства «Руська бесіда», в якому працювали акторами Степан, Ванда та Лесь Курбаси.
ВИСНОВКИ Тернопільська земля подарувала Україні, зокрема її театральному мистецтву, ще одного цікавого неординарного митця – Степана Яновича. Своєю творчістю він доводить, що українська література існує там, де живуть українці , і жодні табу не можуть стояти на заваді розквіту мистецтва. Він вчить нас бути самим собою, «робити» віддано ту справу, яка нам до душі, не зважати на перешкоди. Цього так бракує українському суспільству . Своїм життям актор, режисер та співак довів, що справжньою є та людина, яка любить свою працю, віддається їй цілком. Тільки такі відчайдушні натури творять справжнє мистецтво, культуру нації вцілому. Тільки такі таланти не відходять у забуття. Важливим для сучасного театру є його погляд на сутність і призначення мистецтва: принцип віддзеркалення життя за допомогою акторської гри повинен бути якомога правдивішим. І це закономірно у справжньому мистецтві, адже класикою стали саме ті драматичні твори, які були реалізованими на сцені акторами, що уміють перевтілюватися, «відчувати свого героя , як самого себе». Таким був і Степан Янович. У літературознавстві існують невеличкі штрихи щодо життя і творчості Степана Яновича. Про митця можемо дізнатися лише із періодичних видань та книг, де він згадується епізодично, в основному як батько більш відомого у театральному мистецтві Леся Курбаса. Почесне місце у становленні українського театру відводить Степану Яновичу-Курбасу Іван Якович Франко: «Головною силою української сцени є Янович». Із цією думкою, безперечно, погоджуємося, проаналізувавши життєвий і творчий шлях митця. Вважаємо, кожен свідомий тернополянин повинен знати про його роль у розвитку українського театру.
Список використаної літератури
Інтернет-ресурс http://www.yl.edu.te.ua
Додатки Додаток №1 С. Куропатники Бережанського р-ну Тернопільської області Над р. Ценівкою
Церква
Дрдаток №2 Син Степана Яновича Лесь Курбас - режисер та актор
Додаток № 3 Ванда Яновичева – дружина Степана Яновича
Додаток №4 Лесь та Нестор Курбаси
Додаток №5 Могила Степана Яновича У Старому Скалаті
Додаток №6 Музей-садиба Курбасів У Старому Скалаті
| |||
| Переглядів: 1149 | | | |||
![Степан Курбас [Янович Степан Пилипович] (актор, режисер, співак)](file:///C:/Users/134E~1/AppData/Local/Temp/msohtmlclip1/01/clip_image010.jpg)
| Всього коментарів: 0 | |